1 Лютого, 2023
Коли я сказала чоловікові, що повертаюся із заробітків додому, він так зрадів, що словами не передати. Мій чоловік ніколи мене не картає за те, що я залишила його і поїхала, навпаки, вдячний, що я трохи заробила. Але каже, що більше нікуди мене не відпустить, але я вже і сама не хочу нікуди їхати, бо поки була в Італії, я багато чого зрозуміла

Коли я сказала чоловікові, що повертаюся із заробітків додому, він так зрадів, що словами не передати. Мій чоловік ніколи мене не картає за те, що я залишила його і поїхала, навпаки, вдячний, що я трохи заробила. Але каже, що більше нікуди мене не відпустить, але я вже і сама не хочу нікуди їхати, бо поки була в Італії, я багато чого зрозуміла

Коли я сказала чоловікові, що повертаюся із заробітків додому, він так зрадів, що словами не передати. Мій чоловік ніколи мене не картає за те, що я залишила його і поїхала, навпаки, вдячний, що я трохи заробила. Але каже, що більше нікуди мене не відпустить, але я вже і сама не хочу нікуди їхати, бо поки була в Італії, я багато чого зрозуміла

Январь 1, 2023 РІЗНЕ

Два тижні тому я повернулася з Італії, де була шість років. Я навіть не можу сказати, чому я туди поїхала, бо якоїсь особливої потреби не було.

Ми з чоловіком точно не бідували, у шлюбі прожили 20 років, і жили дуже добре. Жили ми у власному будинку, обоє працювали, і нам на все вистачало. Наш єдиний син виріс і поїхав вчитися у столицю.

В 42 роки я вирішила, що хочу щось змінити, на світ подивитися. Це, напевно, і було основною причиною, чому я поїхала з дому.

Живемо ми в невеликому селищі, де всі всіх знають, багато жінок ще 10 років тому подалися на заробітки, вибирали Італію, Іспанію або Грецію. Непогано заробили за цей час, їхні будинки і подвір’я красномовно про це говорять, у нас в селі відразу видно, де господиня на заробітках.

В якийсь момент мені здалося, що і будинок у нас не такий великий, як у сусідки, і огорожу вже давно пора змінити, і дах перекрити. Наш будинок на фоні інших виглядав гірше.

Мій чоловік працював водієм рейсового автобуса, а я в нашій сільській амбулаторії медсестрою.

У мого золоті руки, він підпрацьовував в автомайстерні, приносив непогані гроші. Але мені цього було замало.

Коли я вперше заговорила про те, що хочу їхати на заробітки, чоловік дуже здивувався і навіть засмутився, мовляв, чого мені ще не вистачає.

Я прямо відповіла – хочу нову огорожу, нову браму, бруківку на подвір’я. Я була настільки наполегливою, що зрештою чоловік погодився і я поїхала в Італію, допомогла з переїздом подруга, яка вже вісім років там працює.

За 6 років, які я була на заробітках, я мала кілька робіт, доглядала літніх італійців. Відразу скажу, що було непросто, але я змогла заробити на все, про що мріяла.

Чоловік просив мене повернутися, коли вдома вже стояла нова огорожа, брама, бруківка. Але я вирішила ще заробити на капітальний ремонт будинку, тому ще залишилася.

Останні два роки я доглядала 90-річного італійця. На початку грудня його не стало, саме тому я і повернулася додому.

Але зараз я не про це, спілкування з ним дуже змінило мій світогляд.

Працювала я в нього два роки. Коли я вперше прийшла до нього в квартиру, то побачила всюди жіночі речі. Я запитала, де його дружина, а він відповів, що її не стало ще 8 років тому.

Я була дуже здивована – людини не стало ще вісім років тому, а всі її речі стоять на тих же місцях, таке враження, що вона і досі тут.

Федеріко любив сидіти у своєму кріслі навпроти фотографії, де вони з Катеріною були щасливі.

Скільки радості було в такі моменти в його очах. А потім він розповідав мені, який же він щасливий, що в його житті була ця прекрасна жінка.

І знаєте, коли його не стало, звичайно, я сумувала, бо він був дуже хорошою людиною. Але водночас і раділа – тепер вони з Катеріною будуть разом.

Пояснити це важко, але мені чомусь дуже захотілося додому, до свого чоловіка.

Захотілося жити щасливим життям поруч з дорогою мені людиною, поки є можливість, бо я раптом усвідомила, що життя таке коротке!

Коли я сказала чоловікові, що повертаюся із заробітків додому, він так зрадів, що словами не передати.

Я повернулася і з великим здивуванням зауважила, що мої речі теж стоять на тому ж місці, на якому я їх залишила.

Мій чоловік ніколи мене не картає за те, що я залишила його і поїхала, навпаки, вдячний, що я трохи заробила.

Але каже, що більше нікуди мене не відпустить, але я вже і сама не хочу нікуди їхати. Треба навчитися цінувати те, що маєш.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *